Легендарний Дацик з 3-ї ОШБ розповів про справжню ситуацію на фронті, — ексклюзив Новини.LIVE

Чи варто мобілізувати 18-річних та засуджених? Що нашим військовим пишуть у соцмережах? Як бійці реагують на вечірки цивільних? І як відбувається війна дронів на полі бою?

Про все це спеціально для Новини.LIVE розповів Владислав Дацький, більше відомий як Дацик, легендарний воїн третьої штурмової бригади. 

— Владе, у тебе зараз досить багато підписників, 112 тисяч. Хто ці люди, які на тебе підписані, і чи мають військові станом на сьогодні вже хейтерів?

— Ну, загалом підписані в більшості військові. Або дівчата, дівчат теж дуже багато. А з приводу хейтерів, ну так, як і всі маємо. Як і всі люди, які знаходяться в медіапросторі, які відео часто потрапляються в рекомендаціях, інтерв'ю і тому подібне. Усі мають хейтерів. Так само, як і я маю.

Я до цього спокійно ставлюся. Кожен має право на свою думку, і кожен має право її висловлювати. Я знаю точно, що в лице мені ніхто цю думку свою не висловить. Хай пишуть, що хочуть.

— Чи ти міг би порадити щось цивільним щодо того, як сьогодні варто вести себе в медіапросторі, вести соцмережі? Чи дійсно так багато військових зачіпають оці тусовки цивільних? 

— Це момент, який проходить в тебе. Ти подивився, один раз тебе десь це тригернуло, далі тобі вже все одно. Ще раз скажу — кожен має право вести свою сторінку так, як він вважає за належне. Але потрібно не забувати про те, що в Україні відбувається війна.

Є категорія людей, це військові, які не можуть повноцінно брати участь в житті, як це можуть робити цивільні. Не всі цивільні. Є багато цивільних, які контролюють це все, не дозволяють собі зайвого і не висвітлюють те, де вони відпочивають і наскільки в них добре життя.

Не всім військовим це тригер, не всі за це переймаються, тому що деякі військові, так само, які цивільні, у вільний від служби час, відпустки, так само знаходять час на клуби, на різного виду розваги, так само виїжджають за кордон. Я сам виїжджав за кордон, теж користувався цією можливостю у відпустку. Коли є нагода, ти живеш так само, як і всі.

Я не можу нікого судити. Кожен проводить свій час так, як хоче. Просто одні це показують на публіку, а я, наприклад, це не показую. Я собі так само відпочиваю, так само можу собі дозволити з хлопцями сходити в клуб. І я хочу сказати, що там в цілому будуть одні військові. Це, як я крайній раз ходив, там були одні військові майже.

— Перейдімо до воєнних тем. Багато зараз пишуть про війну дронів. Розкажи про це детальніше. 

— Дивіться, саме наш підрозділ стикнувся з проблемою FPV і скидів. Це був початок-середина осені 2023 року. Ми вже це відчули на собі дуже серйозно. Ми вже не могли так ефективно проводити штурмові дії, тому що ми тільки починали накати — зразу в нашу групу летіло просто рій дронів. То були саме дрони-"камікадзе". Не стільки були тоді зі скидами, скільки "камікадзе". 

На той період заїхав до нас в зону відповідальності підрозділ, який займається безпосередньо чисто скидами і мавіками — іспаньоли. І вони в нон-стопі могли за добу по 30 FPV-дронів запускати. Для нас це було тоді дуже багато. Ми були не забезпечені толком, ні засобами РЕБу, нічого.

Ну, хлопці виходили з ситуації, вони почали збивати дрони зі стрілкової зброї. Не завжди це виходило успішно, були і фатальні зустрічі з цими дронами. Але були декілька хлопців, які могли за день самостійно збити вісім FPV-дронів. А на той період це було дуже-дуже круто, тому що хлопці заходили на нові позиції, не обладнані, не вкопані. І знаходитися там було майже неможливо. 

В цілому, FPV-дрони працювали від світанку до заходу сонця. Вночі в них тоді не було можливості. 

— Розкажи людям цивільним, хто далеко від фронту, яка динаміка сьогодні на війні і, власне, як у росіян сьогодні з забезпеченням? Те, що ти бачиш по своїй зоні відповідальності.

— Ну, ось, ми за невеликий проміжок часу змінили тричі зони відповідальності. Заїхали на одну, потім на іншу, потім там виконали задачі, які нам були поставлені, і вернулися на ту саму, на яку заїхали перед цим.

Хочу сказати, що зараз відбувається, в нашому випадку — це оборона, в їхньому випадку — це наступальні дії за допомогою великої кількості FPV-дронів і дронів зі скидом. І у них наскільки тут добре навчені пілоти, вони вигадують настільки круті способи для того, щоб уразити ціль. Варто задуматися над цим.

Вони використовують один дрон зі скидами як замануху, наприклад, як було в крайній раз, а другий дрон вилітає з-за спини, наприклад, позиції і робить скид, коли піхота там відволікається на те, щоб збити перший. Він спеціально якомога нижче знижується, жужить. Піхота пробує його збити, і тільки вона виходить з укриттів, наступний дрон підлітає і робить скид.

— Якщо так говорити, то, наприклад, в часовому проміжку на одну годину скільки таких нальотів може бути на позицію?

— FPV-дронів зараз трішки менше було, ніж 2-3 тижні тому. Ну, десь на годину близько двох штук, може бути і три. Ну, а потім буде, наприклад, декілька годин перекурів. У цілому, десь близько 20 штук на добу. Нічних в них зараз поменше.

А от мавіків зі скидами в нічних дуже багато. Вони ведуть полювання, наприклад, за ротаціями, і таке подібне. Вони можуть отак впусту прилетіть, скинуть. Вони знають, що, наприклад, у нас там знаходиться бліндаж, і вони як планова ціль туди залітають і кидають.

— На твою думку, що сьогодні найнеобхідніше нам, зокрема з озброєння, аби дійсно протидіяти тому всьому і ефективно працювати на лінії фронту з тим інтенсивом, який ми бачимо з боку росіян? 

— Ну, озброєння, наскільки я знаю, вистачає. Снарядів так само вистачає. Я спілкувався з хлопцями з різних бригад, з артилерійських бригад. Кажуть, що зі снарядами біди немає. 

З чим біда в нас є, залишається і буде залишатися — це з особовим складом. Охочих мало, а ті, що є, потихеньку закінчуються. Закінчуються в плані, що вони трохсотяться. Трохсотяться тяжко, не можуть повернутися до виконання своїх службових обов'язків.

— З-поміж тих всіх підрозділів, з якими ти стикався ворожими на лінії фронту, які найбільш боєздатні?

— Це 83-я, по-моєму, Повітряно-десантний полк, Вагнера. Саме не зеки, а штатні підрозділи Вагнера. Морська піхота. В Запоріжжі з ними стикались. Ну, є там окремі підрозділи.

Це, знаєш, на кого ти натикнешся. Є наче одна й та сама бригада, але одна позиція сиплеться за 30 хвилин, а другу ти будеш годинами брати, бо там буде два пацана стояти і тримати до останнього. Не можна обмалювати загальною картиною, що ось цей поганий підрозділ, а ось цей хороший.

Так само були і десантники їхні. Пацани йшли на штурм, а їхні 8 чоловік йшли мінувати. Вони пересіклися, вступили в контакт, і ті одразу здалися. Без втрат. Наші взяли 8 чоловік в коло. А є, я знаю, і гірше було з нашої сторони, коли одна-дві людини могли триматись до останнього і дуже добре тримались.

— Розкажи, будь ласка, про свою команду, про твоїх хлопців. Хто твої бійці? 

Загалом зараз в мене один молодняк знаходиться в підрозділі. Це як мобілізовані, так і добровольці, так і колишні засуджені. Я, наприклад, дуже підтримую мобілізацію засуджених. Я вважаю, що їм потрібно дати можливість виправитися і проявити себе, допомогти. У нас зараз будуть формуватися підрозділи з ними. Я маю надію, що мені такий один дадуть.

Загалом хлопці молоді, від 18 до 25 років, у мене в підрозділі.

— Відбір є якийсь, окрім вікового?

— Та немає зараз відбору. Відбір був ще в тому році. Зараз настільки мало людей, що нам вистачає того відбору, який проводить бригада. Його достатньо. Вони підбирають дуже хороших бійців.

А так, щоб особисто робити відбори в роти або взводи, немає такої можливості. Треба брати те, що є, а там вже вчити його. Ми робимо упор на навчання.

— Які ти якості вважаєш найкращими для ефективного штурмовика?

— Гарний штурмовик, який довго проживе, він в першу чергу повинен аналізувати ту ситуацію, яка відбувається зараз з ним. Він повинен завжди з холодною головою підходити до виконання завдання.

Я дуже часто стикався з ситуаціями, що боєць сам по собі, як окрема одиниця, він просто прекрасний. Йому немає рівних. Але як тільки йому випадала можливість керувати кимось, то все, він плив просто. Людина боялася прийняти на себе відповідальність, керувати іншими.

І от я стараюся завжди своїм бійцям пояснити, що в будь-який момент ви зі звичайного піхотинця можете стати командиром штурмової групи. Якщо ви не приймете вчасно рішення і не візьмете на себе відповідальність, ви провалите задачу і понесете великі втрати.

Я всім завжди кажу, не бійтесь приймати рішення. Не завжди воно буде правильним, не завжди воно буде корисним. Але ви повинні вміти приймати, повинні ризикувати. Так само я проходив через це. Я так само боявся на себе брати відповідальність. Я раз попробував, другий, а потім ти починаєш бути на всі 100 впевнений в своїх діях.

— Мобілізаційний вік — 25 років. Це ок?

— Я б не хотів, щоб 18-річних хлопців мобілізували. Я вважаю, що 25 — це максимум. Опускати немає куди. Якраз свідомі вже люди.

Ті, хто хочуть, молоді, вони і так прийдуть. А ті люди, які ще нічого не бачили... У нас ще вистачає людей за 25 років, за 30 років. Навіщо дітей чіпати?

Я вважаю, якщо вже ми спустимося до тої вікової категорії, то це значить вже все потрачено. Я знаю, що в нас вистачає людей, старших за 25, за 30, за 35. Просто я не знаю, чого їх не бачать. Вони здорові, фізично розвинуті. Це моя думка.

— Яким буде твоє життя після війни?

Думаю, цікаве буде. У будь-якому випадку буде цікаве. Знайду, чим зайнятися. Буду готуватися до нової війни.

Треба щось робити завжди. Бо потім, якщо ти будеш довго відпочивати, взагалі не захочеш нічого робити.

— Що ти перше зробиш, коли закінчиться війна?

— Я собі таких цілей не ставлю. Ну, хіба що... Може поїду десь за кордон на тижні два. Десь до океану.