Не віримо, що повернемо Крим, і не хочемо йти на смерть — як жити далі українцям, які втомилися

Війна вже вимірюється роками, і не зрозуміло, чи не доведеться рахувати її десятиліттями. У публічний простір потрапляє лише маленька доля сумнівів людей щодо абсолютної перемоги, а от вдома вони вимикають телевізор і говорять про реальний страх. Саме через нього хтось виїхав за кордон, хтось ховається від повісток, а хтось покінчив життя самогубством. Це все підтверджують психологи, пояснюючи дії втомлених українців.

Який емоційний стан суспільства зараз і що робити з думками, що перемоги не буде, куди подіти страх і відчуття провини — в розмові з Новини.LIVE розповіла психологиня Оксана Сідун. 

Перемога/поразка 

— Ми з вами перейшли з полюсу про те, що ми герої і відвоюємо Крим, в ідею — нам би вижити. Раніше була філософія незламності, а зараз філософія виживання. Транслюють людям досі незламність, але так сталося, що наше завдання у цій війні — вижити. 

Маємо справу з хронічним стресом, і від цього виходить певна втома. Люди втомилися від співпереживання, переварювати цей біль важко. Я була дуже здивована хейтом щодо журналіста, який втратив дім, і друзі почали збирати йому на допомогу.

Це людина, яка пережила те, що на неї ледь не впав дрон. Але скільки агресії і ненависті отримала. 

Суспільство не може співчувати. Починають говорити про те, кому співчувати? Чому одні воюють, а інші ні? Світ несправедливий. І таке враження, що ми приходимо у розуміння того, що світ несправедливий.

Провалена мобілізація 

— Я це пояснюю втратою надії. Були очікування, що восени буде Крим, були певні політичні прогнози. Але це не відбулося. Велика кількість загиблих, цифру не говорять, і це викликає напругу. Але люди розуміють, що загиблих багато. Є низка проблем, з якими стикаються призовники, військові. Непідготовлених чоловіків кидають у штурмовики. Виходить, що ти в армії робиш дії, в яких ти некомпетентний. 

Людина може загинути, її тіло може перебувати в Україні, а ДНК-тести роблять повільно. Це пекло, через яке проходить близьке оточення загиблого. Це пекло видно. 

Ціну сплачено дуже високу, а результату немає. Іноді звучать речі про перемогу, але ціна цієї перемоги, яка буде, жахає. 

Плюс зараз обговорюється тема жіночої мобілізації. Ця ідея вкидується через полонених військових, там, де суспільство не може обурюватися до кінця. Ця низка речей — порушення прав у армії, погане соціальне забезпечення — і впливає на те, що люди не хочуть іти воювати, захищати.

Як жити далі 

Взагалі росіяни на це і розраховували, що більш патріотичні чоловіки загинуть, люди будуть перевиснажені, через це ми будемо більш гнучкі в домомвленостях. 

Нема сенсу говорити про те, щоб зібратися всім разом і зробити останній ривок. Ніхто не повірить, що це останній ривок. Ніхто не знає, коли це закінчиться. Ми бачимо, що санкції Європи на Росію не впливають. Народ зневірений, в нас велика кількість депресії, суїцидів, захворюваність населення збільшилася. 

Я б рекомендувала: 

• ходити до лікарів і підтримувати себе,
• здоровий сон,
• смачну їжу,
• спілкування з близьким колом,
• не будувати глобальних планів на 10 років вперед,
• ставити малі цілі і реалізовувати їх. 

Толерантність до невизначеності — найважче. Людям важко приймати своє безсилля, що вони не можуть вплинути на війну. Можуть працювати більше, щоб більше донатити, але це війна — скільки коштів в неї не вкинь, буде мало. Тому щодо допомоги треба відштовхуватися від того, скільки ви можете.

Треба підтримувати своє життя.