Безпекові вимоги РФ — від чого Путін уже відмовився за два роки війни

Як Росія відмовилася від частини безпекових вимог до США і НАТО
Президент РФ Володимир Путін. Фото: Reuters/ Maxim Shemetov

Два роки тому, наприкінці січня 2022 року, відбулися двосторонні переговори між Росією та Заходом щодо "безпекових вимог" Кремля. Відмова США та НАТО від виконання цих вимог фактично не залишила Путіну жодних інших шансів на повернення України під свій контроль, крім повномасштабної війни. Що сталося з цими вимогами за два роки — у сьогоднішньому матеріалі Новини.LIVE.

Чого хотіла Росія

Так звані "безпекові вимоги" Росії були оприлюднені ще у середині грудня 2021 року. Але до обговорення цих вимог із Заходом дійшло лише наприкінці січня 2022-го, коли загроза повномасштабної війни в Україні стала більш ніж реальною. Чого ж вимагав Володимир Путін від демократичного західного світу?

Читайте також:

Звісно, перш за все — відмови від вступу України до Північноатлантичного альянсу. Ця норма була і залишається ключовою у російській риториці — хоч і використовується уже значно рідше (з причин, про які буде сказано нижче). Але апетити кремлівського диктатора не обмежувалися тільки Україною.

Так, Росія наголошувала на тому, що НАТО має відмовитися від будь-якої військової діяльності (починаючи зі спільних військових навчань) не тільки в Україні, а і в Центральній Азії та Закавказзі. Тобто в країнах, які до 1991 року були окупованими Радянським Союзом.

Та й на цьому Кремль не зупинився. Путінські безпекові вимоги вимагали від НАТО відмовитися від розміщення додаткових військ у країнах Альянсу, які приєдналися до НАТО після травня 1997 року. Тобто в країнах Східної Європи, які до кінця 80-х перебували під фактичним контролем Москви. (Фраза про "додаткові війська" — це лише обманка, бо на той момент військ НАТО у цих країнах було відверто небагато, фактично РФ вимагала залишити їх без захисту ключових країн Заходу.)

Тобто, по суті, ці "безпекові вимоги" були нічим іншим, як декларацією Володимира Путіна про бажання відновити свою імперію у кордонах Радянського Союзу. Щонайменше у кордонах Радянського Союзу — бо формула "землі історичної Росії" цілком могла стосуватися Польщі та Фінляндії, які до СРСР не входили, але були частиною Російської імперії.

Хто перший дав відкоша Кремлю

До речі, Фінляндія моментально зрозуміла ці "безпекові вимоги" правильно і невдовзі після початку повномасштабної війни в Україні подала заявку на вступ до НАТО. Відразу ж отримавши на термін до остаточного схвалення парламентами країн Альянсу цієї заявки реальні гарантії безпеки з боку США.

За два роки української війни Фінляндія успішно пройшла цей шлях і на цю мить уже є повноцінним членом Північноатлантичного альянсу. Причому з перспективою розміщення потужних натівських підрозділів на території країни.

Тож мусимо констатувати, що від ідеї взяти під контроль нейтральну Фінляндію — хоча б так, як це було у період між Другою світовою війною та розпадом СРСР (так звана "політика фінляндизації") — Кремль змушений був відмовитися. Ба більше, у російської армії з’явилася проблема Балтійського моря, яке практично повністю тепер є морем НАТО — остаточно процес завершиться зі вступом Швеції, чому заважає лише Угорщина, яка після позитивного рішення Туреччини просто буде змушена це зробити.

До речі, Швеція, точніше її острів Готланд, який росіяни могли потенційно розглядати як базу для атаки на країни Балтії, перекриває своїм вступом до НАТО не тільки Балтійське море, а і можливості маневрів навколо трьох колишніх радянських республік (Литви, Латвії та Естонії).

Як Кремль програв Східну Європу

На цьому невдачі Путіна не завершилися. Бо НАТО не тільки не відмовився від свого східного флангу, країн колишнього соцтабору, а навпаки, кількість військ Альянсу на цій території прогнозовано збільшується.

Зокрема, для того, щоб протистояти можливій агресії Росії. Звісна річ, про варіанти з нападом на Польщу чи Литву (так званий Сувальський коридор) поки що навіть на неофіційному рівні ніхто в Росії не заявляв, але посилення натівського угруповання на цьому напрямку є не реактивним, а проактивним кроком. Альянс дав зрозуміти Путіну, що території країн-членів НАТО будуть залишатися під контролем військ НАТО.

Отже, констатуємо невдачу і фактичну відмову Росії й від цього пункту безпекових вимог. Залишається, по суті, головна і принципова для Кремля вимога — вступ (точніше, його відсутність) до Північноатлантичного альянсу. І тут варто зазначити парадоксальний факт — Росія цю вимогу послабила своїми власними руками.

Путін власними руками штовхнув Україну в НАТО

Тут ми нагадаємо слова колишнього держсекретаря США Генрі Кіссінджера, який до 24 лютого 2022 року був проти вступу України до Альянсу. Але через деякий час після початку повномасштабної війни змінив свою позицію, підтримавши ідею євроатлантичної інтеграції нашої держави. Його пояснення цієї зміни більш ніж прозоро натякає на головну стратегічну поразку Кремля на цьому напрямку.

Кіссінджер пояснював, що процес вступу України до НАТО міг спровокувати військову агресію з боку Росії. Коли ж агресія уже має місце, то жодних інших причин відмовляти Україні у вступі до Альянсу уже не залишилося.

Тобто, перефразовуючи слова Кіссінджера, можна сказати, що Путін міг скільки завгодно шантажувати Захід великою війною, використовуючи цю лякалку для досягнення своєї мети — перебування України у "сірій зоні", де нею легко можна було б маніпулювати.

Розпочавши повномасштабне вторгнення, Володимир Путін фактично власними руками знищив той єдиний запобіжник, який утримував Україну у цій "сірій зоні". Звісно, зараз є інша причина, яка перешкоджає євроатлантичній інтеграції нашої країни, — це власне війна. Але останнім часом на Заході почала циркулювати думка про те, що Україну можна прийняти до НАТО навіть до завершення гарячої фази війни — просто гарантії безпеки статті 5 Північноатлантичного договору розповсюджуватимуться лише на території, де не тривають бойові дії.

Це може не зупинити війну, але це точно і остаточно виведе Україну із зони впливу Росії. Тобто фактично перекреслить ключову безпекову вимогу Володимира Путіна. І в Кремлі, розуміючи це, згадують про свою вимогу нейтрального статусу України усе рідше, швидше за інерцією.

Тож на другу річницю відмови Заходу від виконання безпекових умов Росії констатуємо: практично усе, що вимагав від США і НАТО Володимир Путін, для нього уже втрачене. А вступ України до Альянсу означатиме остаточно геополітичну поразку політики Кремля у проекті "Відновлення СРСР".