Напад Путіна на НАТО та мобілізація депутатів: інтерв'ю Чернєва

Яким має бути новий законопроєкт про мобілізацію, чи варто мобілізовувати депутатів ВР та що потрібно Україні для перемоги над ворогом — в інтерв'ю Новини.LIVE розповів Єгор Чернєв, заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки.

У першій частині інтерв'ю читайте про те, за яких умов ЗСУ будуть готові піти з Авдіївки, чому ми не дійшли до Криму та що буде насправді, якщо президентом стане Дональд Трамп.

А коли німці таки передадуть нам ракети Taurus та за яких умов?

— Цьому питанню вже буде рік і вперше ми підняли його на зустрічі якраз із їхнім комітетом, мовляв, у вас є ось такі ракети, і після цього це питання перейшло у публічну площину. Пізніше наше Міноборони зробило офіційний запит. Але тут є кілька аспектів.

Перше, як бачимо, Німеччина у своїх діях дуже озирається на США. Коли ті роблять перший крок, Німеччина робить другий. Так було із танками "абрамс", "хаймарсами". США поки не поспішають надавати нас "атакамс", побоюючись, що це може призвести до ескалації. Хоча до якої ще ескалації — відповіді нема. 

Ми зі свого боку робимо все, аби спонукати Шольца до цього рішення і я особисто багато працюю із депутатами Бундестагу, аби вони підштовхнули його зі свого боку. Дивним чином його партія SPD також підтримує передання нам Таурусів. 

І це дивно, бо канцлер обирається Бундестагом. Наразі це вже хочуть прописати у законопроекті і якщо Шольц не дослухається навіть до цього рішення, тоді можуть не дослухатися до його питань.

Тому сподіваюсь, у нас великі шанси отримати ці ракети. 

До кінця весни?

— Сподіваюсь, так. Але не будемо загадувати, бо це довгий процес. Все, що можна зробити на рівні парламенту, ми робимо. На жаль, у нас немає впливу на кабінет Шольца. На нього є вплив у парламенту.

Чи може Захід дозволити нам завдавати ударів по військовим об'єктам на території РФ західною зброєю?

— Думаю, поки це нереально, бо і вони і Росія будуть розглядати це як ескалацію. Але якщо Захід розумітиме, що такого зіткнення не уникнути, тоді, можливо, він може дати такий дозвіл.

Який потенціал у Північної Кореї, без допомоги якої, за даними ГУР, РФ було би складно.

— Ця країна працювала десятирічями над створенням військового арсеналу, готуючись до війни із південною Кореєю. І оскільки вони таки бережуть все для даної умовної війни, вони не будуть передавати РФ все, що у них є. І той мільйон переданих снарядів — якщо не межа потенціалу, то майже все, що вони можуть зробити.

Проте їх не варто не дооцінювати. У них є балістичні ракети, які вони можуть передати. Але питання не в їх кількості, а в кількості пускових установок. За нашими даними їх є кілька десятків. Тому з одного боку не потрібно переоцінювати вклад КНДР, як одного із союзників РФ, але і не дооцінювати. Бо дійсно деякі розробки у них є і вони можуть надалі передавати своє озброєння РФ.

А як щодо Ірану?

— В Ірану підтримка і політична і військова. Але цей союз не по великій дружбі, а тому, що у них є один спільний ворог — США. Росія хоче витіснити їх із Європи, а Іран — із Близького Сходу. Ось вони і допомагають один одному. Цей союз буде продовжуватися, але чи є там потенціал до зростання — то, чесно кажучи, великого бажання від Ірану я тут не бачу.

Він же теж хоче чогось у відповідь. Наприклад, винищувачі Су-35, які поки що не тримав. Тому як далі буде продовжуватися ця співпраця — подивимось. 

Було багато інформації про ймовірність передачі Іраном РФ балістичних ракет, але досі цього ще не зроблено.

— Думаю, через те, що не виконуються домовленості з боку РФ по винищувачах.

А яким є потенціал українського ВПК? Ось розвідка каже, що він добряче дошкуляє ворогу.

— Він зріс по деяких напрямках та галузях у порівнянні з тим, що було до війни. А деякі програми навіть запустилися з нуля. У нас досить потужна ракетна програма, яка була і продовжується.

Ми розробляємо власну систему ППО, нарощуємо виробництво снарядів, бронетехніки. Це все вже розігналось. Але ми поки що не можемо покривати власні потреби власними силами. Проте якусь частину — вже так. 

Ми зацікавлені співпрацювати із оборонними підприємствами, зокрема, зі США. І про це говорив президент, коли був там із візитом. 

Для нас це важливо, бо ми матимемо менший ланцюжок логістики. Наприклад, ремонтувати у нас американську техніку, а не у США. Або ж виробляти запчастини для техніки, яка нам потрібна.

А що нам взагалі потрібно для перемоги? Ну або хоча би вийти до Кримського перешийку — основний напрям удару ЗСУ.

— Дуже багато зброї і у Давосі вже звучала саме така історія. Не про домовленості із РФ, не про подальщий санкційний тиск, який має продовжуватися. Основний фактор, який нам допоможе виграти у цій війні — озброєння.

Наші найближчі сусіди розуміють це якнайкраще і готуються до сценарію прямого боєзіткнення із РФ. Це дає нам оптимізм, що Європа прокидається і відсидітися не вдасться.

Зброя — наш єдиний фактор перемоги та інвестиція у глобальну безпеку.

На вашу думку, якщо Україна та Захід програють — демократія зникне, а світ перетвориться на диктатуру. 

— Думаю, РФ та її партнери (Іран, Північна Корея та Китай. - ред.) можуть паралельно розпочати ці процеси. Очікуючи закінчення війни в Україні, вони із території Білорусі можуть атакувати країни Балтії або Польщу через Сувальський коридор. Навіть не російською регулярною армією, а зеленими чоловічками. Як це було у Криму. 

НАТО не зможе відповісти, а завданням Росії буде показати: "от бачите, вас ніхто не може захистити, НАТО вже не існує". Бо коли всі ці досвідчені війська РФ зіткнуться із натівськими військами, які не проходили жодних бойових дій, вони можуть мати частковий успіх там.

Завдання РФ не окупувати якесь місто, а всадити США за стіл перемовин, мовляв, а тепер ви готові говорити? І це той сценарій, над яким Кремль працює зараз.

Що залишається за зачиненими дверима по війні в Україні?

— Кардинально нічого із того, що пізніше овучується публічно. Точно не йде мова щось на кшталт "давайте сідати за стіл перемовин". Хоча десь рік тому нам якось намагалися про це натякнути. Проте неодноразово почувши позицію президента, що Україна не вестиме жодних перемовин із країною-терористом, поки її війська на нашій території, більше до цього питання не повертаються.

І водночас не дають нам необхідну зброю. Як тоді нам цю війну закінчити? Як мінімум — це дорого, але найголовніше — гинуть наші люди.

— Так, війна — це дорого, але водночас — це інвестиція у безпеку Заходу. Витрата 5% оборонного бюджету США на те, щоби розбити 50% армії РФ без жодного, навіть пораненого американського солдата — це точно інвестиція у їх власну безпеку. 

Але зараз ми просимо стільки озброєння, аби не просто втриматися, а перейти у контрнаступ і вибити ворога із нашої території. Думаю, у наших партнерів достатньо аргументів, аби вони переконали своїх виборців у необхідності допомоги нам. Інше питання, а чи користуються вони ними? Здається, ні. 

Наразі загальмована допомога з боку США і це ускладнює нам і оборону і планування наступу. Проте ми працюємо над розблокуванням.

Яким має бути законопроєкт по мобілізації, аби влаштував військових, суспільство та політиків.

— Він має бути збалансований та справедливий. Тобто має бути більше мотиваційних стимулів, рекрутингових підходів, ніж примусу. Він точно не має порушувати Конституцію та права людини. 

Мобілізаційний законопроект потрібен, бо наш ворог нарощує свій контингент і ми знаємо про їхні плани щодо нових хвиль мобілізації.

Сподіваюсь, той законопроект, який прийде зараз, буде допрацьований. Адже ми пропрацювали перший законопроект і надали свої пропозиції, що має бути змінено. Тому сподіваюся, новий дійсно буде змінений і збалансований. Наразі його готує Міноборони.

Загалом право подавати законопроекти має Кабмін. Міноборони такого права немає. Але "за" мають проголосувати всі міністерства. Коли ми розглядали перший варіант, не всі міністерства були в курсі саме по своїй частині відповідальності. 

Подивимося, що напрацює Міноборони разом з Генштабом та іншими міністерствами і тоді вже будемо новий законопроект.

Коли він буде поданий?

— Профільна заступниця міністра Калмакова, яка наразі відповідає за підготовку цього законопроекту, сказала, що це займе пару тижнів. Думаю, побачимо його в лютому. Але ми готові хоч завтра його розглядати, але маємо отримати текст документа.

Чи варто мобілізовувати депутатів?

— Я особисто нічого проти цього не маю. Я був там у 2014 році, у мене там багато друзів і я готовий повернутися туди хоч завтра. Але питання у тому, як врегулювати подальшу роботу ВР. Хтось же має взяти на себе функціонал прийняття законів.

Якщо цього не виконує ВР, то це має робити Кабмін або Президент. В такому випадку це вже будуть не укази Президента, а дикрети, які вже будуть рівнозначними до законів. Є такий варіант. 

Загалом, я не один, хто готовий бути мобілізований. Багато колег досить часто бувають на лінії фронту. Тому — на розсуд залу.