Розвінчаний міф: російська армія протягом 700 днів великої війни

Російська армія в Україні, Буча, Ізюм, м'ясні штурми, друга армія світу
Російські солдати-мародери, які відправляють награбоване додому. Фото: росЗМІ

За два роки повномасштабної війни російські збройні сили пройшли стрімкий шлях від "другої армії світу" до банди мародерів та ґвалтівників. Про те, як змінювалося ставлення до окупаційної армії, як знижувалася її боєздатність — у сьогоднішньому матеріалі Новини.LIVE.

Друга армія світу

Перед початком повномасштабної російсько-української війни армія Російської Федерації, за власне російськими оцінками, вважалася другою армією світу. Частково це твердження мало під собою ґрунт. Так, країна-агресора мала один із найбільших ядерних арсеналів у світі. Крім того, за кількістю військовослужбовців збройні сили Російської Федерації входили до першої п’ятірки, поступаючись тільки Сполученим Штатам, а також Індії з Китаєм (країнам, які за загальною кількістю населення переважають Росію на порядок).

Читайте також:

Крім того, на боці російської армії була історія її попередниці, армії Радянського Союзу, яка взяла активну участь у Другій світовій війні — перш за все, у боротьбі із нацистським режимом у Німеччині. Радянський військово-промисловий комплекс, який дістався незалежній Росії у спадок, також додавав авторитету армії РФ і підтверджував неофіційний статус "другої армії світу".

Але після початку повномасштабного вторгнення ситуація навколо російських збройних сил серйозно змінилася. Цьому сприяли як героїчна українська оборона, так і дії самих росіян — які нагадали і розвінчали міфи минулого, а також нинішні пропагандистські вигадки.

Провал бліцкригу, Буча

Першою великою невдачею, якщо не сказати провалом — стала поразка російського окупаційного контингенту у перші дні великої війни. За численними свідченнями, росіяни справді готувалися до швидкоплинної війни. Навіть західні експерти давали Україні не більше 4-5 днів на оборону Києва, після чого окупанти мали захопити українську столицю і поставити маріонетковий уряд, на чому війна б і завершилася.

Але, як показав уже перший день, росіяни дуже серйозно прорахувалися. Крім локальних успіхів на півдні, пов’язаних, зокрема, і з українськими прорахунками (що, наприклад, дозволило окупантам захопити Херсон) — ніяких особливих успіхів росіяни не досягли. А на півночі, в районі Києва та Чернігова, застрягли на цілий місяць, після чого змушені були тікати з української території. Фактично кінець березня ознаменував поразку Росії у першопочатковому плані війни — і переході до війни довгострокової.

Але за цей місяць росіяни продемонстрували, що їхнє гасло "Можемо повторити", яке вони культивували в суспільстві практично з початку путінського правління — таки має місце, але це не про військові здобутки. Росіяни, як радянська армія у Східній Європі в 1944-1945-му роках, відзначилася численними випадками мародерства, грабежів, масових зґвалтувань, убивств мирного населення.

Символом російських звірств стало місто Буча у Київській області. Але таких місць на мапі України з’явилося з часом дуже багато. Трохи згодом, після майже повної деокупації Харківщини, у лісі під Ізюмом було знайдено масове поховання мирних жителів. Російська армія почала перетворюватися в армію убивць і ґвалтівників. А ще — у банду мародерів, бо росіяни грабували і тягли додому (пересилаючи поштою із прикордонних областей) усе, що тільки могли. Зокрема, й унітази, які стали одним із символів російського мародерства в Україні.

Діди воювали, Бахмут

Щодо власне військових здобутків, то варто відзначити ще одне гасло, яке використовувала путінська пропаганда — "Діди воювали". Російська армія під час повномасштабного вторгнення продемонструвала, що справді воює так, як це робили їхні діди і прадіди у Другу світову. Втім, несподівано для самих росіян виявилося, що реальність серйозно відрізняється від книжно-кінематографічного міфу про радянську армію.

Бо ж насправді — і про це деякі дослідники на кшталт Віктора Суворова писали й раніше — радянська армія могла воювати лише числом. Тобто за умови переваги у живій силі, фактично закидаючи ворожі позиції тілами своїх солдатів. Під час російсько-української війни цей процес отримав свою логічну назву — "м’ясні штурми".

Саме так росіяни воювали під Бахмутом, саме так намагалися захопити Вугледар, саме так знищували Мар’їнку (і свої війська об лінії оборони української армії). Саме так воюють зараз у Авдіївці. Жодної іншої дієвої стратегії генеральний штаб окупантів не зміг використати чи хоча б вигадати.

Армія як зеки

Ще однією особливістю російської війни проти України стало фактичне визнання безпомічності "другої армії світу". Це визнання отримало свою окрему назву — ПВК "Вагнер". Кремлівське керівництво, залучивши свою неофіційну військову структуру, яка до того діяла або у Африці, або у Сирії, розписалося у тому, що регулярна армія, яка була зібрана спеціально під вторгнення, а потім посилена кількома хвилями мобілізації – нічого не може зробити з українськими захисниками.

І саме найманці "Вагнера", зокрема, ув’язнені з російських колоній, стали символом безглуздої з військової точки зору перемоги — захоплення більшої частини Бахмута, точніше, того, що від нього залишилося.

Після Бахмута, навіть розформувавши ПВК "Вагнер" після бунту Євгена Пригожина, російський генштаб перейняв цю тактику — і тепер вже регулярна армія на Донбасі постійно ішла в "м’ясні штурми", часто не використовуючи навіть мінімальну кількість бронетехніки. І це теж наслідок невдач окупаційної армії — бо цю техніку дуже часто ЗСУ знищували ще під час маршу в колонах.

Словом, за 700 днів повномасштабної війни "друга армія світу" втратила увесь свій авторитет, продемонструвавши як безпомічність, так і відверту брехню (скажімо, про гіперзвукові ракети "Кинджал", які нібито не можна було збити жодною зброєю на світі — але яку, як виявилося, легко збивають американські системи ППО Patriot). І станом на зараз єдиною її перевагою залишилася кількість солдатів — яка у Росії просто за визначенням є більшою, ніж у України.