Оборона Маріуполя: нагадування для українців

Деталі оборони Азовсталі: що відбувалося в Маріуполі
Один із захисників "Азовсталі". Фото: Дмитро "Орест" Козацький, один із воїнів маріупольського гарнізону

На вихідних український інформаційний простір збурило опитування молодих громадян України у центрі Києва. Незнання на другому році війни про героїчну оборону Маріуполя спонукало нас нагадати про ту сторінку нинішнього військового конфлікту. Про це — читайте у сьогоднішньому матеріалі.

Маріуполь до повномасштабної війни

Друге за кількістю населення місто Донецької області увійшло в історію російсько-української війни ще у перший етап, 2014 року. У квітні того року бойовики, яких підтримувала Росія, напали на військову частину у Маріуполі. Ту атаку вдалося відбити, гідний опір окупантам чинили співробітники МВС та СБУ.

Читайте також:

Пізніше групи бойовиків знову атакували кілька об’єктів у Маріуполі та змогли на деякий час закріпитися в місті. Тільки 13 червня бійці Нацгвардії, МВС та двох батальйонів територіальної оборони — "Азов" і "Дніпро-1" — звільнили місто від окупантів.

Але в другій половині серпня російські війська перетнули державний кордон України. І саме Маріуполь був однією із основних цілей окупантів. Тоді росіяни не змогли увійти до самого міста, натомість до Маріуполя у вересні 2014-го приїздив тодішній Президент України Петро Порошенко. А в лютому 2015-го українські війська навіть відкинули фронт на 20 кілометрів від азовського міста-фортеці.

Натомість російські війська обрали тактику обстрілу Маріуполя. Найстрашнішим ударом виявився обстріл мікрорайону Східний 24 січня 2015-го — тоді загинуло щонайменше 26 людей, кількадесят містян отримали поранення. Надалі аж до 24 лютого 2022 року неподалік від Маріуполя, зі східної, російської сторони, регулярно відбувалися сутички і позиційні бої між українськими захисниками та російськими окупантами.

Трагедія 2022 року

Після початку повномасштабного вторгнення ситуація різко змінилася. Бо росіяни, досить швидко пройшовши лінію фронту на півдні, на адмінмежі між Херсонською областю та Кримом, пішли перш за все не на північ, на Запоріжжя, а на схід, до Маріуполя. Таким чином, окупанти вирішили взяти це місто в кільце.

Російські війська, крім власне воєнних дій, вдалися до тактики ударів по мирних мешканцях Маріуполя. Користуючись перевагою у повітрі та відсутністю в української армії сучасних систем ППО (вони почнуть надходити уже в другій половині 2022-го), окупанти завдавали регулярних авіаударів по Маріуполю. Так, 9 березня авіабомба була скинута в район пологового будинку. Кадри евакуації новонароджених, молодих матусь та вагітних облетіли світ.

За тиждень сталася ще більша трагедія. Росіяни розбомбили будівлю маріупольського Донецького академічного обласного драматичного театру. В підвалі театру переховувалися мирні мешканці, а на площі біля будівлі великими буквами було написано "Дети" — що, звісно ж, не зупинило окупантів, а, скоріше, навпаки, підштовхнуло їх до цього воєнного злочину. Приблизна кількість загиблих під руїнами драмтеатру становить 300 осіб.

Герої "Азовсталі"

Росіяни стискали кільце навколо міста, тож у квітні українські сили були змушені перейти на територію заводу "Азовсталь". Там, у величезних підвальних приміщеннях, фактично цілому підземному місті, було зручно тримати оборону, бо уже 19 квітня росіяни почали штурм території заводу.

Варто наголосити, що і в цей час, і перед тим, як український фронт у Маріуполі звузився до розмірів "Азовсталі", унікальну операцію змогли провести Повітряні сили ЗС України. Українським військовим гелікоптерам неодноразово вдалося долетіти до оточеного міста і привезти зброю, боєприпаси та необхідні для життя речі, зокрема, їжу. Також була вивезена деяка кількість поранених.

Через два тижні після початку боїв, 4 травня, росіяни прорвалися на територію "Азовсталі", але український опір тривав. Маріупольський гарнізон, за яким завдяки заклику українських учасників "Євробачення", гурту Kalush Orchestra, дізнався увесь світ, тримав оборону.

Закінчилася вона у ніч з 16 на 17 травня, коли частину захисників Маріуполя було евакуйовано окупантами на територію, підконтрольну Росії. 20 травня із "Азовсталі" вийшли командири гарнізону.

Оленівка, Туреччина і суд

Частину полонених українських військових — воїнів ЗСУ, прикордонників, вояків полку "Азов" — відправили до концтабору в Оленівка, який окупанти організували у селищі Молодіжному на території Волноваської виправної колонії №120. У ніч з 28 на 29 липня 2022 року там стався вибух, у якому росіяни, звісно ж, звинуватили Україну — мовляв, це був ракетний удар ЗСУ.

Насправді ж росіяни влаштували вибух всередині приміщення, де у нелюдських умовах перебували українські полонені. За підтвердженими даними, загинуло 53 українці, понад 130 було поранено. Це майже увесь контингент табору, де росіяни тримали, майже не годуючи, 193 людини.

На щастя, не всіх героїв Маріуполя та "Азовсталі" перевезли до Оленівки. Командування гарнізону було через деякий час обміняне, попри обурення російських шовіністів, на українського проросійського політика Віктора Медведчука. Але, за домовленістю, п’ятеро командирів (усього тоді обміняли понад 200 захисників Маріуполя) були відправлені не додому, а у режимі інтернування перелетіли з Росії до Туреччини. Втім, наступного року вони таки повернулися додому.

Ті ж бійці маріупольського гарнізону, які не загинули в оленівському теракті та не були обміняні, постали перед російським "судом". Останній на сьогодні суд у країні-агресорі (в місті Ростов-на-Дону) розпочався зовсім нещодавно, 27 вересня. Перед путінською системою "правосуддя" постали 24 воїни полку "Азов", яким загрожує довічне ув’язнення у російських колоніях, про звірства в яких уже дізнався увесь світ.

Історія оборони Маріуполя, історія героїв "Азовсталі" — від парамедикині Катерини "Пташки" Поліщук до командира полку "Азов" Дениса "Редіса" Прокопенка та в.о. командира 36-ї окремої бригади морської піхоти Сергія "Волини" Волинського — є однією із найяскравіших, найвизначніших сторінок української боротьби за своє існування. І обов’язок кожного українця — щонайменше знати про їхній подвиг, поширювати цю інформацію, підтримувати Сили оборони України, по мірі сил і можливостей наближаючи перемогу над агресором. І, звісно ж, звільнення Маріуполя.